Коли після ста сорока років поділів Польща повернулася на мапи, Старий Сонч (Stary Sącz) опинився в Новосондецькому повіті Краківського воєводства. Це було містечко ремісників і залізничників, а в торгівлі перед вели єврейські купці. Населення зростало: близько 4,8 тисячі 1921 року, близько 6 тисяч 1939 року. Перед самою війною в місті стояло 956 будинків. Ритм життя визначав торг, що відбувався щосереди.
Містечко між війнами
Двадцяті й тридцяті роки принесли Сончу скромну, але помітну сучасність. 1925 року на вул. Баторія, 3 запрацювала хутрова фабрика, а в 1928–1930 роках над Мощеницьким потоком збудували електростанцію. Новий комунальний цвинтар, відкритий 1909 року і розширений 1917 року, слугував дедалі більшому містові. 1933 року Старий Сонч став осідком збірної гміни з навколишніми селами. У Домі «На Долках», при Ринку, винарню тримала родина Штайрайхів.
Містом правили тутешні люди. У двадцятих роках бурмістром був Едвард Шаєр, адвокат і співзасновник «Сокула», батько співачки Ади Сарі. Перед війною і у вересні 1939 року урядував бурмістр Роберт Огожали. 12 березня 1931 року в Старому Сончі народився Юзеф Тішнер, згодом один із найвідоміших польських філософів і священників.
Не бракувало й тяжких хвилин. У липні 1934 року повінь залила нижні частини Мостків, а 1934–1935 роки виявилися для околиць дуже важкими. Зате 1935 року в архіві римської Конгрегації обрядів знайшли втрачені акти канонізаційного процесу Кінги 1742 року. Це був перший крок до того, що мало статися шістдесят чотири роки потому.
Семінарія – гордість міста
Найбільшою гордістю міжвоєнного Сонча була учительська семінарія. Коли 1920 року з’явилися плани перенести її деінде, мешканці запротестували. 27 січня 1925 року школа переїхала з будинку магістрату до нової будівлі на вул. Дворській, а 12 жовтня того ж року отримала ім’я Яна Длугоша. Будівля на теперішній вул. Дашинського, 15 слугує школі й донині.
Велика освітня політика виявилася, однак, сильнішою за місцеву прихильність. Реформа Єнджеєвича 1932 року зупинила набір, останній клас 1935 року перевели до Нового Сонча (Nowy Sącz), а матура влітку 1936 року завершила історію школи. 18 лютого 1937 року міська рада під головуванням бурмістра Огожали віддала покинуті будинки під Педагогічний ліцей. 1921 року відкрили також приватну жіночу семінарію, а клариски вели свої школи аж до 1938 року. На початку тридцятих років на вул. Дашинського звели ще кілька шкільних будівель.
Вересень і окупація
Прикордонні бої на Сондеччині тривали з 1 до 6 вересня 1939 року. Старосондецькою ділянкою 2-ї гірської бригади командував майор Влодзімеж Крашкевич. 5 вересня польські сапери підірвали в Старому Сончі автомобільний і залізничний мости на Попраді. Близько 10:30 до міста дісталися велосипедисти німецького 11-го розвідувального батальйону і потрапили під вогонь. Новий Сонч упав наступного дня, 6 вересня, близько шостої ранку.
Окупанти зібрали мешканців на Ринку, а чоловіків протримали ніч у школі. 26 жовтня скінчилася військова адміністрація. 6 грудня 1939 року комісарським бурмістром призначили євангелицького пастора зі Стадел Фридерика Шпіса, який урядував до серпня 1944 року. Старий Сонч, німецькою Alt-Sandez, був одним із семи міст повіту Kreis Neu-Sandez у Краківському дистрикті. Від 1940 року місцевою поліцією керував фольксдойче Францішек Лавічка, організатор облав, який утік у червні 1944 року.
Терор зачіпав усіх. 21 серпня 1941 року в Бєгоніцах розстріляли 44 в’язнів. Кравця Францішека Квятковського, який переховав майно єврейського дантиста, розстріляли в Новому Сончі, ймовірно 1942 року. Долиною Попраду, через Ритро, Косажиська і Еляшувку, пролягали кур’єрські шляхи до Угорщини. Етапними пунктами були Бєгоніце і Навойова, а з гміни походили кур’єри Ян Жулчинський і Станіслав Дзедзиць із Мостків.
Голокост старосондецьких євреїв
Перед війною в Старому Сончі мешкало близько п’ятисот євреїв. Наприкінці 1939 року німці створили Юденрат. Від березня 1940 року до міста переселяли євреїв із навколишніх сіл, серед них родину Монека Гольдфінгера з Верхомлі. Навесні 1942 року на вул. Краківській, поруч із торговицею, утворили відкрите гетто, в якому скупчили близько тисячі осіб.
17 серпня 1942 р. євреям наказали зібратися на торговиці. Вантажівки з літніми і хворими звернули в бік Попраду. У гайку на Пісках розстріляли 95 осіб. Решту погнали до Нового Сонча, звідки 25–28 серпня їх вивезли до табору смерті Белжець. Старосондецьке гетто ліквідували першим на Сондеччині – раніше, ніж гетто в Лимановій, Горлицях, Грибові та Новому Сончі. Синагогу на вул. Сташиця сплюндрували.
Монек Гольдфінгер вижив – єдиний зі своєї родини. Він пройшов через Рожнів, Тарнів, Шебне, Біркенау і Бухенвальд. До Старого Сонча повернувся як гість Апелю пам’яті 2016 року, і його називали останнім свідком тих днів. Могила на Пісках, у лісі над Попрадом біля мосту, – місце щорічного Апелю пам’яті 17 серпня.
Кінець окупації
Окупація скінчилася в січні 1945 року. 20 січня близько одинадцятої німці залишили Новий Сонч, а невдовзі, боячись оточення, покинули позиції над Попрадом і в Старому Сончі. Точна дата вступу радянських військ до міста непевна. Відступаючи, німці підірвали залізничну станцію, а також залізничний і автомобільний мости. Сама забудова міста, однак, великих втрат не зазнала.
Найболючішою була втрата людей. Унаслідок війни і Голокосту кількість мешканців зменшилася до близько 4,5 тисячі. Серед жертв Катинського і Харківського злочинів було 23 офіцери – випускники старосондецької семінарії. Їх вшановує таблиця, відкрита 2010 року.
На старих і нових фотографіях
