Улітку 1770 року, коли Річ Посполита ще вирувала Барською конфедерацією, на південні окраїни Малопольщі увійшли австрійці. Приводом став санітарний кордон проти пошесті, проте прикордонні стовпи, які 2 серпня пересунули аж під Могильну, промовляли самі за себе. Трактат про поділ 1772 року лише скріпив те, що вже сталося: Старий Сонч (Stary Sącz) увійшов до нової провінції цісарства, названої Галичиною. Тому в хроніці міста треба записати обидві дати – окупацію 1770 і поділ 1772 року. 1774 року місто приписали до Величківського округу, а з 1784 року – до Новосондецького циркулу.
Цісар замість ігумені
П’ятсот років Сончем правили клариски. Йосиф II, освічений монарх, що дуже недовірливо ставився до орденів, відібрав у них цю владу одним розчерком пера. 1782 року монастирські маєтки разом із містом перейшли у власність цісаря. Відтоді в урядових паперах їх записували як «K.K. Ex-Nonnen Herrschaft Alt-Sandez», тобто цісарсько-королівські маєтки колишніх черниць. Новіціат закрили, а сестрам дозволили лише дожити віку в монастирських мурах. Конвент утратив коштовності, архівні документи й книгозбірню, які збирали ще від часів фундаторки.
На конфіскованих землях уряд поселив німецьких колоністів. 1785 року на фільварку Подмаєж постала Нойдерфель (Neudörfel) – окрема сільська громада з рівнесенькою сіткою ділянок. Друга колонія виросла біля монастиря францисканців, чий костел 1786 року став парафією прибульців. Давнє міське самоврядування поступилося місцем магістратові. 1783 року відкрили новий цвинтар біля костелу Святого Роха. Натомість уціліла капличка святої Кінги біля джерельця, збудована 1779 року.
Францисканці цісарських порядків не пережили. Декрет Франца I від 19 жовтня 1814 року ліквідував їхній монастир, а останніх двох братів 1815 року перевели до Кросна. Їхнє майно пішло в чужі руки: 1813 року шпихлір зайняли під склад солі, 1831 року його купило місто й переробило на ратушу (нині вул. Баторія, 25), а костел і монастир у 1854–1855 роках перебудували на суд і в’язницю.
Кларисок урятувала школа. 1811 року влада відновила новіціат, але за умови, що сестри навчатимуть дівчат. Від 1813 року навчанням керувала бенедиктинка Кароліна Вота. 1821 року школа дістала власний будинок у межах монастирських мурів, наприкінці століття була вже семикласною народною школою, від 1904 року – Жіночою приватною учительською семінарією, а 1912 року відкрили Публічну жіночу школу імені королеви Ядвіги.
Рік трьох пожеж
1795 рік закарбувався в пам’яті міста вогнем. 24 квітня, близько четвертої ранку, за сильного вітру спалахнула пожежа. Менш ніж за пів години вона знищила 130 будинків і 90 стодол, плебанію, шпиталь із костелом Святого Хреста, каплицю святої Варвари, частину фари, школу, ятки і ратушу на Ринку. 8 серпня блискавка підпалила стодоли, а 19 листопада згоріли ще 22 будинки.
Міщани не сиділи склавши руки. Уже наступного дня після першої пожежі магістрат просив про допомогу. Цісар Франц II виділив деревину з казенних лісів і три роки податкових пільг, а міська рада позичила гроші 85 погорільцям. Ратуші, костелу Святого Хреста і каплиці святої Варвари так і не відбудували. Будівельні приписи посилили, але дерево панувало в Сончі аж до кінця XIX століття. Коли 1871 року згоріли два будинки з підсіннями, на їхньому місці постав майдан, прозваний «Масляним».
Небезпечнішою за вогонь бувала пошесть. На схилі Мейської Гури й досі є холерний цвинтар 1831 року. Кількість мешканців зростала нерівно: 1844 року їх було 3816, після пошесті, голоду й неврожаю 1855 року – лише 3006. Потім місто піднялося: близько 3,9 тисячі 1880 року, майже 4,6 тисячі 1900 року і, за Орловичем, 5300 у 1914 році.
Сусіди з вулиці Сташиця
Євреї оселялися в Старому Сончі пізно, бо протягом століть дорогу їм заступав монастир-власник. 1830 року парафія налічувала 75 протестантів і заледве 20 євреїв. Єврейську громаду засновано 1860 року, дерев’яна синагога постала 1876 року, а 1905 року – мурована синагога на вул. Сташиця за проєктом Юзефа Костанського. Стару дерев’яну закрили 21 травня 1901 року. 1880 року євреїв було 325, 1900 року – 517, а перед самою війною вони становили 13% мешканців.
У ніч з 25 на 26 червня 1898 року натовп пограбував кількадесят єврейських крамниць і будинків. Влада стягнула військо, яке стояло в місті місяць. Міська рада засудила грабунки.
Залізниця, ліхтарі й «Сокул»
1876 року через Сонч проїхав перший потяг лінії з Тарнова через обидва Сончі аж до Будапешта. Вокзал постав за межами центру. Залізниця розбудила містечко: ще 1864 року вулиці освітили олійні ліхтарі, 1913 року замінені газовими. 1874 року виникла Добровільна пожежна дружина – наука після багатьох пожеж. 1876 року засновано Позичкове товариство, 1890 року – цегельню, 1893 року – чинбарню шевсько-чинбарської спілки, 1895 року – торговище на колишньому францисканському фільварку, а 1907 року – млини на Попраді. Від 1867 року містом правила міська рада за галицькими законами. 1910 року до міста приєднали громаду Подмаєж.
Товариському й патріотичному життю додав духу «Сокул». 15 червня 1893 року адвокат Едвард Шаєр і аптекар Юліан Фіялковський скликали установчі збори, на які прийшло 30 осіб. 15 травня 1907 року на вул. Баторія заклали наріжний камінь будівлі, яку безоплатно спроєктував Зенон Ремі.
Місто довго добивалося школи для вчителів – старання тривали від 1894 року. 5 жовтня 1903 року нарешті відкрили учительську семінарію під керівництвом Юзефа Добровольського. Місто пообіцяло збудувати для неї будинок і доплачувати 1000 ринських злотих на рік.
Свята пані й Велика війна
Упродовж усього століття пам’ять про Кінгу не згасала. Консерваційні роботи в костелі кларисок проводили 1861 і 1893 року. У липні 1892 року місто цілий тиждень відзначало шістсотліття смерті фундаторки. Кардинал Дунаєвський переклав мощі до нової трунки, 24 липня відслужив месу з проповіддю архієпископа Ісаковича, а процесія пройшла Ринком. 1901 року Кінга стала покровителькою Тарнівської дієцезії, а 1905 року Пій X дозволив відновити її канонізаційний процес.
Велика війна прийшла до Сонча безпосередньо. 1914 року молодь семінарії пішла до австрійської армії та Легіонів, а будинок школи по черзі займали російські й австрійські війська. Новий Сонч (Nowy Sącz) перебував під російською окупацією до 12 грудня 1914 року, а наступного дня до нього вступив Пілсудський на чолі 1-го полку Легіонів. На цвинтарі на вул. Венгерській облаштували військовий цвинтар № 348, спроєктований 1915 року Густавом Людвігом. 1918 року семінаристи вже вступали до Війська Польського.
На старих і нових фотографіях
