Після війни владу в Сончі перебрали народні ради, а місто поволі підраховувало втрати й поверталося до буденності. Околиці не були спокійними: 1947 року акція «Вісла» охопила лемків із південно-східної частини повіту. Та місцеві шанувальники минувшини не чекали на кращі часи. 1948 року затвердили статут Товариства шанувальників Старого Сонча (Stary Sącz), заснованого Віктором Базєліхом, Антонієм Круліком, Юзефом Пашкевичем і Романом Цесарчиком. Того ж року, 28 серпня, створили загальноосвітній ліцей, до якого записалося 199 учнів.
Крейда, гравій і «котячі лоби»
Господарство повоєнного Сонча було дрібним і ремісничим. 1949 року відремонтували Ринок, вимощений кругляками. 1950 року в розвилці Дунайця і Попраду запрацював гравійний кар’єр, звідки гравій їхав на будівництво Нової Гути. 1954 року кооператив інвалідів «Спуйня» відкрив цех шкільної крейди. Там працювало до 70 осіб, а в сімдесятих роках він виробляв понад 700 тонн крейди на рік, тож не один учень у Польщі писав на дошці шматочком Старого Сонча. Діяв також чинбарський кооператив «Попрад», а наприкінці п’ятдесятих виникла нова цегельня. Довкола міста й далі панувало сільське господарство, яке займало 89,2% площі.
Хтось, однак, помітив, що найбільше багатство міста – воно саме. У середині п’ятдесятих років центр Старого Сонча взяли під охорону як містобудівний заповідник. 1956 року збірка шевця Юзефа Пашкевича потрапила до Дому «На Долках» як Регіональна світлиця. Від 1976 року там діє Регіональний музей імені Северина Удзелі. У серпні 1957 року місто гучно відзначило 700-ліття, і з цієї нагоди Марцін Шелігевич склав гейнал.
Шістдесяті й сімдесяті роки принесли водогін (1955, модернізований 1974 року), торговицю на Великому Вигоні (1961), мікрорайон Тисячоліття з одинадцятьма багатоквартирними будинками (1961–1965) і новий міст на Попраді. 1 вересня 1964 року відкрили нову будівлю ліцею на вул. Партизантів, 1974 року – бібліотеку, а від 1977 року будували мікрорайон Сонячний. Після реформи 1975 року гміна належала до Новосондецького воєводства, а місто значною мірою стало «спальнею» Нового Сонча (Nowy Sącz). Населення зростало: з близько 4,5 тисячі після війни до 7420 у 1980 році. 1987 року створено Попрадський ландшафтний парк з дирекцією в Старому Сончі.
Давня музика і вільні вибори
1975 року з ініціативи Станіслава Галонського вперше зазвучав Старосондецький фестиваль давньої музики. Нині він має назву «Omnia Beneficia» – від середньовічного твору, записаного в рукописах кларисок близько 1300 року. Через сімсот років після Кінги музика знову сповнила монастирські мури.
Зміна устрою прийшла до Сонча 27 травня 1990 року разом із першими вільними місцевими виборами. Бурмістрами по черзі були Мацей Шуфліцький, Мар’ян Цицонь, Мар’ян Кучай, знову Мар’ян Цицонь, а від 2012 року – Яцек Лелек. Мар’ян Цицонь обіймав посаду загалом 4388 днів – найдовше в історії. Від 1 січня 1999 року гміна належить до Новосондецького повіту Малопольського воєводства.
День, коли прийшли пів мільйона
Найбільшим днем в історії міста було 16 червня 1999 року. Приготування почалися лише за кілька місяців до того: організаційний комітет створили 24 лютого, першу лопату встромили 1 квітня, а 459 жертводавців зібрали 590 тисяч злотих. Організатори чекали 300–400 тисяч прочан, а прийшло понад 600 тисяч. Через густий туман папа приїхав із Лиманової автомобілем.
На старосондецьких луках Іван Павло II проголосив Кінгу святою. Тоді він промовив слова, які надовго запам’яталися: «Не бійтеся бути святими». Окремо він привітав кларисок, які вперше за понад сімсот років вийшли за межі клаузури. Дерев’яний вівтар за проєктом Зенона Ремі мали перенести до Нового Сонча, але після протесту бурмістра Кучая єпископ Скворц у серпні 1999 року вирішив, що він залишиться на місці. Нині біля вівтаря стоїть Дім прочанина «Опока», освячений 29 червня 2010 року.
Місто віддячило папі почесним громадянством, наданим 27 жовтня 2003 року і врученим у Ватикані 5 листопада. 20 червня 2016 року оголошено декрет, за яким свята Кінга замінила святу Єлизавету як покровительку міста. 16 червня 2024 року 25-ліття канонізації відзначили за участі кардинала Дзівіша.
Новий Ринок і Пам’ятка історії
XXI століття змінило місто завдяки коштам Європейського Союзу. 29 квітня 2006 року почалася перебудова Ринку вартістю близько 10 мільйонів злотих – перед ювілеєм 750-ліття у 2007 році. На площі вклали близько 1 250 000 «котячих лобів». У 2006–2008 роках збудували об’їзну дорогу з вантовим Мостом святої Кінги завдовжки 328,8 метра. Не обійшлося без лих: під час повені 2010 року вода залила будинки в Цигановицях, Барцицях і Поповицях, а 4 червня Попрад обвалив два прольоти залізного залізничного мосту 1876 року, який пережив обидві війни.
Потім прийшли інвестиції, якими користуються мешканці й гості. Від 2013 року в місті грає Pannonica Festival. 2018 року на місці колишнього гравійного кар’єру відкрили Бобровисько – природний анклав із кладкою і спостережними схованками, відзначений премією імені Віткевича. 2021 року до Старого Сонча довели велошлях VeloDunajec, 7 березня 2022 року відкрили нове приміщення Центру культури і мистецтва імені Ади Сарі, а в жовтні 2024 року – «малу об’їзну».
Найважливіше відзначення прийшло 10 грудня 2018 року. Розпорядженням Президента Республіки Польща старомісний ансамбль Старого Сонча разом із монастирем сестер кларисок визнано Пам’яткою історії (Pomnik Historii), тобто пам’яткою особливого значення для культури Польщі. Монастир, який понад сімсот років тому заснувала Кінга, живе й досі. 2015 року в ньому мешкало 29 сестер, а 24 жовтня 2024 року ігуменею обрали с. Антоніну Ковальську. Місто налічує нині близько 8,6 тисячі мешканців, а вся гміна – понад 23 тисячі.
На старих і нових фотографіях
