За кілька місяців після смерті Кінги, восьмого дня листопада 1292 року, чеський король Вацлав II видав привілей, що мав змінити долю всієї Сондеччини. Бертольд і Арнольд, сини сондецького війта Тильмана, отримали наказ перенести місто на ґрунти єпископського села Каменіца, у розвилці Дунайця й Каменіци, на землю, що належала краківському єпископові Павлові з Пшеманкова. Нове місце було краще захищене, а угорський кордон потребував міцної сторожі. Задум був сміливий: перенести не тільки міщан, а й обидва конвенти – кларисок і францисканців.
Два Сончі, одне ім’я
План удався лише наполовину. Новий Сонч (Nowy Sącz) постав і виріс, але старе місто й не думало зникати – трималося монастиря, гробу своєї фундаторки і свого ринку. 1298 року клариски отримали сто гривень срібла з краківських соляних жуп як відшкодування, що мало остаточно закрити справу перенесення. Монастир срібло взяв, а місто лишилося там, де було.
Відтоді ці два Сончі треба було якось розрізняти. Уже 1299 року парох Якуб виступає в документі як plebanus de Antiqua Civitate – парох зі Старого Міста. Назва «Новий Сонч» поширилася лише в другій чверті XIV ст. Так давній город Кінги здобув прізвисько, яке носить донині, – Старий Сонч (Stary Sącz).
Неспокійне чотирнадцяте століття
Початок нового століття приніс місту кров і вогонь. 1306 р., після вбивства Вацлава III, люди єпископа Яна Мускати напали на Старий Сонч, і запис про цю подію каже, що «багатьох людей було вбито, повішено й розіп’ято». Тяжкі то були часи для беззахисного міста, яке не боронили жодні мури.
А проте торгівля не вщухала. Близько 12 вересня 1306 р. привілей для Кракова наказував купцям, що везли мідь «з Угорщини й Сонча до Торуня», продавати товар саме в Кракові. 1307 р. в документі з’являється міська рада, а 1310 р. – грамота про ввезення з Угорщини міді, вина, худоби й свиней. Сонч жив із торгового шляху, що вів крізь гори до південних сусідів.
Неспокою не бракувало й пізніше. 1311 р. тут стояли угорські війська, яких Владислав Локетек покликав, щоб придушити бунт війта Альберта. 1315 р. війтівство продали за гроші, а 1322 р. клариски вели з Локетком суперечку про патронат над парафією. Цікава річ: історики не знають жодного привілею Локетка для Старого Сонча. Утім, після того як він перебрав владу, маєтності кларисок стабілізувалися.
Гріб Кінги і костел Святої Трійці
Пам’ять про Кінгу не згасала ані на мить. Близько 1307 р. її останки поклали в кам’яну гробницю, у 1307–1312 рр. записали двадцять одне чудо, а 1329 р. завершили книгу Miracula. Анонімне житіє Vita et miracula sanctae Kyngae, укладене в 1317–1329 рр., приписують старосондецьким францисканцям, а серед них – братові Флоріану.
Тоді ж виріс кам’яний монастирський костел. Готичну святиню Святої Трійці освятив єпископ Ян Ґрот 1332 р. Історик мистецтва Пйотр Пайор бачить у ній однорідну споруду, зведену за одну будівельну кампанію майстернею краківського катедрального собору, імовірно за підтримки Локетка та його дружини Ядвіґи.
Та сама Ядвіґа Калішська, овдовівши, 1334 р. перебрала правління над Старим Сончем. Вона померла 10 грудня 1339 р. і спочила в монастирі. Не першою з роду вона знайшла тут притулок – її мати Йоланта, рідна сестра Кінги, померла тут як клариска ще 1298 р.
Настоятельки, села і магдебурзьке право
Клариски господарювали у великих маєтностях і розуміли, що земля без людей небагато варта. 1307 р. вони осадили Клушковце на шістдесяти ланах із шістнадцятьма роками вільнизни (звільнення від повинностей), 1317 р. – Сромовце-Вижне, 1324 р. докупили Кросну, а 1336 р. настоятелька Саломея заснувала Тильманову. Не все вдавалося: 1341 р. настоятелька Віслава марно намагалася осадити село між Дунайцем і Попрадом.
1327 р. діяли митні комори в Ритрі та в Старому Сончі, а локації Пивнічної (1348) і Мушини (1364) перекроїли всю мережу поселень в околиці. Старосондецька парафія налічувала близько 1340 р. приблизно тисячу триста сорок душ.
Найважливіше прийшло 1357 року. Настоятелька Констанція, колишня глогівська княгиня і небога Казимира Великого, надала місту магдебурзьке право. Війтівство лишилося в руках монастиря, а документ перелічує м’ясні, пекарські й суконні ятки. Привілей пізніше підтверджували, зокрема 1358 і 1415 р. Тоді ж місто дістало регулярну форму: прямокутний ринок і квартали забудови, що розходилися від нього.
Король сприяв осадництву: 1359 р. єпископ Бодзента на вимогу монарха зменшив десятину в маєтностях кларисок. Гірше вийшло з привілеєм Казимира 1363 р., який звільнив купців із Бардієва від мит і започаткував багаторічну суперечку про грибувське мито – розв’язану на користь кларисок лише 1508 р.
Через Сонч мандрувала сіль із Бохні та Велички, шарлатне сукно, а також свинець зі Славкова й Олькуша. Найдавніші ярмарки відбувалися в неділю Святої Трійці та на святих Фелікса й Адавкта. З 1396 р. походить перша згадка про парафіяльну школу. Королі й королеви, однак, уже резидували в Новому Сончі: 1376 р. королева Єлизавета правила «із Сонча», а 1384 р. саме там вітали Ядвіґу Анжуйську.
Пожежа і повільний занепад
1410 рік, що в Польщі запам’ятався Грюнвальдом, у Старому Сончі закарбувався загравою. Сцібор зі Сціборжиць, перебуваючи на службі Сигізмунда Люксембурзького, напав на неукріплене місто і спалив його. Парафіяльний костел відбудували, певно, саме після цього руйнування.
Життя тривало далі. 1413 р. старосондецькі купці судилися з Катажиною з Бохні в краківському замку, а 1441 р. до гробу Кінги прочанували гірники з Бохні. Від 1454 р. в місті існував збірний цех. Близько 1470 р. вирізьбили липову фігуру Кінги, яку й донині можна побачити в каплиці, у 70-х рр. XV ст. єпископ Ян Жешовський звів її мавзолей, а 1473 р. сам Ян Длуґош записав її житіє.
Міська книга 1480–1489 рр. називає чотири кушнірські майстерні, чотирьох пекарів, двох ковалів і дві броварні. Реєстр братства 1488 р. додає шевців, ковалів, бондарів і рибалок. Скромне то ремесло, але живе.
Длуґош, однак, не мав для міста милосердя. Він писав про Старий Сонч як про город, «колись славний і багатий людьми й купцями», який «тепер є ледве малознаним селом». Перебільшив, мабуть, як то буває з літописцями, – але в цих словах чути правду про місто, у якого молодший брат над Каменіцею відібрав торгівлю й королівські ласки. Старий Сонч входив у нову добу тихим містечком під опікою настоятельки.
На старих і нових фотографіях
