Найдавнішим слідам людини в Сондецькій котловині від сорока до п’ятнадцяти тисяч років. Це пізній палеоліт – час, коли холодними долинами мандрували мисливці з кремінною зброєю в руках. Залишили вони по собі небагато: поодинокі знахідки, крихти кременю. Не більше лишилося й від хліборобів кам’яної доби, які першими прийшли сюди орати землю, – неоліт залишив у котловині хіба що нечисленні сліди.
Городи бронзової і залізної доби
Сміливіше позначили свою присутність люди бронзової та ранньої залізної доби. У Машковіцах (Maszkowice) вони звели город, що діяв між XVII і XIII століттями до Христа і був пов’язаний з культурою Отомань-Фюзешабонь, осередки якої лежали переважно на південь від Карпат. Другий город, у Марцинковіцах (Marcinkowice), діяв від початку першого тисячоліття аж до VI століття до нашої ери.
У північній частині нинішнього Подеґродзя (Podegrodzie) знайдено сліди пуховської культури останніх двох століть до Христа та пшеворської культури. Слов’яни ж з’являються в котловині в першій половині VI століття – про їхній прихід свідчать поодинокі поховання над потоком Барчинка.
Нашацовіце, або город перед П’ястами
У ранньому середньовіччі котловина була вже густо заселена: майже сорок відкритих поселень розсипалося по обох берегах Дунайця. Городи ж ставили на лівому березі, поблизу лісів, де легше було знайти і дерево, і схованку.
Паном цього краю був город у Нашацовіцах (Naszacowice), заснований, певно, близько середини VIII століття. Археологи з Інституту археології Ягеллонського університету під проводом Яцека Полеського копали тут від 1983 року впродовж чотирнадцяти сезонів, до 1997 року. Вони відкрили багаточленне городище площею близько 15 гектарів, з валами, які не раз відбудовували і в яких залягали шари після пожеж. Город мав чотири фази будівництва – остання була вже п’ястівською – і пережив приєднання Малопольщі до держави П’ястів, служачи ще в XI столітті. Монографію пам’ятки Полеський оприлюднив 2004 року.
У IX столітті поряд із Нашацовіцами виросли два менші городи, у Хелмці та Марцинковіцах, – імовірно, рефугіуми, де ховалися в час небезпеки. Обидва спорожніли в X столітті. Усі три вважають місцевими осередками влади з часів, коли сюди ще не прийшли П’ясти.
Перший Сонч лежав у Подеґродзі
Хто шукає колиску Сонча на старосондецькому ринку, той розчарується. Перший «Сонч» був осередком влади на п’ястівському пограниччі й лежав у північній частині нинішнього села Подеґродзе. Археологія не знайшла жодного поселення, давнішого за локацію, на місці теперішнього міста.
Спершу там постав город Замчиско (Zamczysko) на мисі, відтятому ровом, що діяв від середини XI століття. Згорів він на зламі XI і XII століть. Тоді ж метрів за шістсот на південь звели більший город, званий Ґроблею (Grobla), з валом перекладної конструкції. Він горів і його відбудовували щонайменше чотири рази, а служив він аж до другої половини XIII століття. Саме тут сиділи найдавніші сондецькі каштеляни – розкопки підтвердили давню гіпотезу Анджея Жакі, що осідок каштелянії слід ототожнювати саме з Ґроблею.
На північ від Ґроблі розвинулося підгороддя довкола костелу святого Якова Старшого – імовірно, монаршої фундації XI або XII століття. Від цього «під городом» (pod grodem) і пішла назва Подеґродзя. Перша писемна згадка про цей костел походить, однак, лише з 1310 року.
Сондецькі каштеляни
У писемних джерелах сондецькі каштеляни з’являються від 1224 року. Першим відомим на ім’я був Хвалислав, який бував на з’їздах Лешека Білого 1224 і 1227 років. Каштелян від імені князя здійснював судову, адміністративну й військову владу – був у своїй землі оком, рукою і мечем пана. За Болеслава Сором’язливого Сондецьку каштелянію зараховували до урядів «помірного значення», поряд із Бжеском, Чехувом, Войничем і Завихостом.
Близько 1273 року каштеляни зникають із джерел, мов задмухнута свічка. Красновольський припускає, що вони були суперниками влади княгині Кінги – нової володарки цієї землі. А земля вже прокидалася до нового життя: у 1251–1268 роках Лонцько (Łącko) було лицарським маєтком, який тримали каноніки Гробу Господнього з Мехова, 1256 року згадано Подолинець, пізніше приєднаний до Сондеччини. Кінга від 1255 року спільно з чоловіком видавала його документи, а її коморником у 1256–1258 роках був Януш із роду Топорів. Велика переміна вже висіла в повітрі.
На старих і нових фотографіях
